European Youth Go Championship -2020 Stubičke Toplice, Croatia March 11-14, 2020

[Наталья]

[Наталья]

https://eygc2020.hgos.hr/media/
Розділ Media на сайті.
http://www.uapost.us/news/ukrayinecj-vs ... -z-go2020/
Одна з публікацій в ЗМІ

[Наталья]

https://en.m.wikipedia.org/wiki/Europea ... ampionship
Вікіпедія.
...
Там помилки в написанні прізвищ і на французькій сторінці також. Японською не володію більше початкового рівня, лише бачу, що Київ написано вірно.
...
У соцмережах Вікі не буду поширювати поки що, щоб не було плутанини. І так вистачає.
...
Спорткомітет порадив нам створити сторінку УФГО у фейсбук. І на ній писати всі новини, не лише в групах. Це зроблено, сторінка з'вязана зі сторінками Мінспорту та Спорткомітету, зі сторінкою Спортивного Відділу КПДЮ, а також з усіма нашими гошними групами у фейсбуці.
...

[December]

По-перше, посилання на основну версію сторінки:
https://en.wikipedia.org/wiki/European_ ... ampionship
По-друге, було багацько помилок у написанні імен та прізвищ українських спортсменів (пропущені літери, переплутані літери, просто помилки транслітерації, особливо весело, коли одна й та сама людина у різних місцях була по-різному написана, тощо), а також Київ було транслітеровано з російської. Помилки виправила, проте, не упевнена, чи приймуть ці всі зміни - у мене все добре, а як ззовні сторінка виглядає - не можу подивитись, бо мені версію видає згідно IP-адреси.

[Артем]

Думаю, зміни прийняли. Київ вже правильно написано. Імена, здається теж.

[Наталья]

https://blogs.pravda.com.ua/authors/tuz ... 1421c25b8/
Ще публікація.

[Svitlachok]

По-перше, посилання на основну версію сторінки:
https://en.wikipedia.org/wiki/European_ ... ampionship
По-друге, було багацько помилок у написанні імен та прізвищ українських спортсменів (пропущені літери, переплутані літери, просто помилки транслітерації, особливо весело, коли одна й та сама людина у різних місцях була по-різному написана, тощо), а також Київ було транслітеровано з російської. Помилки виправила, проте, не упевнена, чи приймуть ці всі зміни - у мене все добре, а як ззовні сторінка виглядає - не можу подивитись, бо мені версію видає згідно IP-адреси.

Теж написання Києва вчора одразу впало в око （прізвища не дивилася）, добре, що ви виправили!

Але сама сторінка дуже зручна для аналітики.

[Svitlachok]

Маленький звіт, що я нарешті опублікувала у фб, публікую також тут.

Вже більше місяця минуло з того часу, як у Хорватії закінчився Юнацький Чемпіонат Європи з Го (EYGC2020) і Всеволод вдруге став Чемпіоном у категорії до 12 років.

Чомусь у нас що не рік - то не вдається повноцінно порадіти без всіляких "але".

Цього разу на заваді став Covid19: спершу ми до останнього не знали, чи не відмінять чемпіонат (бо у Європі на той час уже почав поширюватися вірус, італійцям та представникам Азії участь у турнірі таки заборонили). Потім, повернувшись додому, ми були сповнені емоцій, але ділитися ними було просто страшно - надто агесвним стало на той момент суспільство, адже після нашого повернення фактично одразу закрили кордони, а згодом оголосили карантин. Тож, ми чекали: поки сплине чотирнадцятиденний період нашої самоізоляції (якої сумлінно дотримувалися); новин від організаторів турніру (а слід зауважити, що хорватська сторона поставилася до проведення чемпіонату в таких непростих умовах вкрай відповідально: це і постійна дезинфекція рук перед іграми, і регулярне нагадування дітям про правила поводження у контексті епідемії - пандемію на той момент ще не було оголошено). Протягом двох тижнів після закінчення EYGC2020 пердставники всіх національних збірних надавали організаторам інформацію стосовно самопочуття усіх учасників чемпіонату та супроводжуючих. Жодного діагностованого випадку Covid не було.

А потім я все чекала натхнення...
Адже чемпіонат - це як маленьке життя. А в цьому році він видався особливо насиченим і непередбачуваним (як і початок 2020 року), але з хепіендом і порятунком героїв в кінці.
Пригоди почались пізно ввечері другого турнірного дня (а всього дні було три): тоді з'ясувалося, що у частини української групи відмінили рейс на літак, і в той таки час зєявилася інформація про намір закрити кордон 17 березня. Далі події мінялися з фантастичною швидкістю: наранок виявилося, що відмінили також і низку автобусних рейсів Європою (цого разу всі українці опинилися без квитків). Водночас учасники чемпіонату починали останній турнірний день, за який мали зіграти 2 партії (третину всіх партій чемпіонату).
Тож останній день був за своїм "накалом страстєй" просто епічним: діти грають передостанню партію, батьки тим часом похапцем збирають речі і намагаються опанувати все нову й нову інформацію, що постійно змінюється, а головний тренер команди Виктория Симоненко наполегливо телефонує в консульство України у Хорватії, аби вони допомогли нашій команді дістатися додому в умовах відміни усіх автобусних і частини авіарейсів.

А потім представники консульства повідомляють телефоном, що за їхньою інформацією сусідні країни з години на годину мають закрити свої сухопутні кордони, тому вони їдуть за нами просто зараз, аби доставити нас (частину у Відень, звідки в нас був літак, що не відмінили, частину в Ужгород) своїми автівками з дипломатичними номерами. І не можна гаяти ані хвлини.

Далі все було для мене немов у кіно: Всеволодові й іншим дітям, яких мали забрати з чемпіонату першими, переносять час початку другого туру (і вони грають на 2 години раніше розкладу), машини з представниками консульства трохи запізнюються, але Всеволод всеодно не встигає закінчити свою останню гру (до того він отримав усі 5 перемог, тож всі розуміють, що ця партія - гра за чемпіонство), наші рятівники наполягають на тому, що не можна гаяти часу і ми змушені перервати гру... Далі були кілька годин неймовірних словенських та австрійських краєвидів з вікна консульської автівки і думки (про сенси, непередбачуваності і красу).

Лишаючи партію, ми вже знали, що Всеволод посяде перше місце (було здійснено необхідні підрахунки, інакше, можливо, я не змогла б прийняти таке рішення і поїхати з чемпіонату). Йому присудили поразку за неявкою за останню гру, але розрив із іншими гравцями був надто великим, тож він став Чемпіоном Європи попри цю останню поразку. Ми не були, звісно, на церемонії нагородження, але нагороду привезла друга частина команди （за ними рятівники з консульства - про те позитивне враження, яке справили на всіх нас ці українці, що є представниками нашої країни закордоном, треба писати окремо - приїхали пізно ввечері).

Отакою видалася наша подорож.

А тепер кордони закриті і ми не знаємо, коли знову можливим буде живе спілкування не лише представників різних країн, але й навіть рідних людей в одній країні. Тож я вчергове переконалася, що треба пам'ятати, що ми нічого не знаємо напевне про "завтра" і використовувати ті можливості, які є у нас тут і зараз (трохи пафосу наприкінці історії ніколи не завадить, правда ж).

Неймовірно вдячні усім, хто вчив, допомагав колись, хто продовжує це робити зараз, хто вірив і вболівав. Містеру Чуну (Poong Jho Chun) за надзвичайний тиждень у Сеулі попереднього літа. І, безумовно, найкращим тренерам Всеволода: Вікторії Симоненко, Дмитрові Яценку та Артему Качановському.