І го це віддзеркалює аналогічно іншим мистецтвам.
Адже го — так й досі "діалог рук". Ціль гри — все ще і захопити якомога більшу територію на дошці каменями свого кольору. Проте новим (запатентованим) концептуальним і педагогічним поглядом, новим засобом вираження та взаємодії, симбіозу, стали, наприклад, привертаючі увагу, картонні дошки 19х19, оздоблені, з різноманітними сюжетами (відгуки свідчать, що про війну вони стримують або заохочують, про космос — надихають, про болото — врівноважують і т.п.).
Такі дошки, або прикрашають, або призначені для нетурнірної партії го, експериментального го: зображення зміщує вектор нейтрального сприйняття неоздобленої традиційної дошки та самої гри до нового, до інформації. Розгорнуте та тривале розуміння мови рук художника, завдяки проведеному за грою часу, дає можливість гравцям доторкнутись до сучасного мистецтва, визначити в ньому місце гри, підкреслити її важливість для сучасного мистецтва.
Одна із виставок гри го у вигляді сучасного мистецтва, відбулась в 2014 році, в передмісті Парижу, в Шампіні. Ірландка Джоан Джонсон, українка Тетяна Жабчик та французький поет Жан Кокто спільно прийняли участь державному заході "Ласкаво просимо до майстерень артистів міста".
На виставці було представлено лише декілька макетів картонних дошок. Дошки були про Майдан (червона та складна), мереживо, космос, пори року, природу. Цікаво, що Ян Ан згодом вибрав собі дошку про пори року. Виставка мала успіх й медіа міста. Французькі відвідувачі дуже уважні, чутливі до атмосфери та люблять épatage. Із самих відомих гостей на вернісажі була Ліза Шапошнік (з Майдану, до виставки вона була на прийомі у французького президента).
Поезія Жана, присвячена темі виставки та написана на вітрині майстерні:
Вони — це діти
Перед новою грою.
Вони вигадують правила,
Пригортають останніх,
Бескінечно, аж до виснаження.
Пекучі перли на чолі цих невинних.
Важливо триматись один одного,
Щоб програваючи перемогти,
Щоб недоговорене не вбило.
